Ольга Косач (Олена Пчілка): перша в Україні жінка-академік родом з Гадяча
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
17 липня 1849 року народилася Ольга Косач, аристократика з міста Гадяч, що на Полтавщині, рідна сестра славетного професора Михайла Драгоманова і дружина впливового юриста, статського радника Петра Косача, мама шістьох дітей, серед яких Леся була аж п’ятою за рахунком. Мисткиня писала під псевдо Олена Пчілка і за свого часу була відоміша за доньку, Лесю Українку.
«Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замика її на обрію великий вічнозелений бір сосновий… Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, — а вона ж має так багато чудових куточків», – пригадувала Ольга Косач власне дитинство.
Ольга Косач з роду Драгоманових була особистістю яскравою і непересічною. Виросла в заможній родині. Батько, дрібнопомісний дворянин, здобув юридичну освіту в Петербурзі, а повернувшись додому в Гадяч, мав приватну юридичну практику, цікавився літературою й етнографією, друкував у столичних альманахах власні вірші й переклади Ламартіна і Шатобріана. Мати була дочкою повітового поміщика, принесла за собою великий посаг, загалом родина мала 340 десятин землі (понад 340 га), сад, пасіку. В сім’ї росло три сини й три дочки. Ольга здобула початкову домашню освіту, далі навчалася в Київському пансіоні шляхетних панянок. У Києві під впливом старшого брата, Михайла Драгоманова, ввійшла до об’єднання ліберальної інтелігенції “Громада”, де й познайомилася з майбутнім чоловіком, молодим адвокатом Петром Косачем. По заміжжі 19-річною переїхала у Звягель (Новоград-Волинський). Там місцеві й почали Ольгу звати Оленою, а “пчілкою” за непосидючість називав чоловік — так народилося відоме псевдо.
Олена Пчілка була жінкою-піонеркою в багатьох сферах. Перша жінка-академік, перша жінка-націоналістка, модниця і феміністка. Її поважали не лише як господиню великої зразкової сім’ї, а й за її публіцистику і перекладацький фах: вона адаптувала світову класику – від Овідія до Гюго, написала чимало літературно-критичних статей про Старицького, Гребінку, Лисенка. Її збірку віршів «Думки-мережанки» цитувала вся тодішня творча еліта, а її прогресивність захоплювала не лише жінок, а й чоловіків.
Пчілка була першою українкою, чий чоловік пішов у декретну відпустку. Після народження Лесі Ольга Петрівна дуже погано почувалася, і їй приписали відпочинок на курорті, куди вона й поїхала, залишивши чоловіка з немовлям. Петро Косач спеціально для цього взяв відпустку на службі, а працював він, між іншим, головою Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників.
Роль бездоганної матері була одним з покликань Ольги Косач. З одного боку, вона була ідеальною “рольовою моделлю” для чотирьох доньок — носила фешенебельні сукні з буфами за останньою модою, обожнювала українське вбрання. З іншого, послідовно й вимогливо виховувала — і доньок, і обох синів. Не бажаючи віддавати дітей до зросійщеної школи, до певного віку вчила їх самотужки — музики, малювання, мов, викладу думок. Зрозуміло, що коли старша Леся почала складати вірші, мати стала першим цензором. Донька називала її “королевою-матір’ю” та “Її величністю” — напівшанобливо, напівіронічно. Ольга, схоже, сприймала те як належне, писала: “Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я? Може б стали, але хутчій, що ні. Власне я завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою”. Неодмінною умовою виховання дітей були поїздки по селах – Чекни, Жабориця, Бережці, Запруддя, Любитів, Волошки, Уховецьк, Білин, Скулин. За словами Олени Пчілки – “щоб вони проймалися там українським народним духом”. Для найталановитішої доньки Лесі – це був початок шляху що “Лісової пісні”.
Олена Пчілка знала щонайменше п’ять іноземних мов. Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, Міцкевича,
Олена Пчілка сміливо змінювала ошатні аристократичні сукні і пишні зачіски на народний український стрій з косою та вінком і так виходила не лише до гостей свого дому, а й в люди – у справах, на заходи, зустрічі, що в час русифікації і заборони усього українського було викликом.
Вона першою з жінок взялася модернізувати і реформувати українську мову. Мову століттями спрощували до рівня сільських говірок. І Олена Пчілка разом зі Старицьким, Франком, а потім з донькою Лесею Українкою взялася за реформування мови. Саме Олені Пчілці, наприклад, належать звичні зараз, а колись неіснуючі слова «палкий», «променистий».
Понад 10 років була видавцем патріотичного журналу «Рідний Край». За власний кошт видала «Співомовки» Степана Руданського і скуповувала українські книжки для клубної бібліотеки. За більшовиків, у 1920 році, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії Ольга Петрівна огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. Олена Пчілка не визнавала більшовиків, вони їй платили тим самим. Арештовували її в Гадячі у 1920 році. За недовгий час арешту будинок і всі особисті речі 70-річної жінки — від сімейних фото до одягу — в Гадячі націоналізували, мусила перебратися до меншої дочки в Могилів-Подільський. З 1921 року жила в Києві, була членкоркою Академії наук, та чекісти не давали їй спокою й там. Обшук у сфабрикованій справі Спілки визволення України Олена Пчілка пережила вже 80-річною на своїй останній квартирі на Татарці. Ольга Петрівна померла на руках однієї з доньок. Саме ця донька – Ольга Косач-Кривинюк в роки війни вивезла і зберегла частину сімейного архіву за кордон. Завдячуючи цьому, ми зараз маємо змогу розглядати на вицвілих світлинах розумницю, модницю, красуню – видатну українку Олену Пчілку.
Фото – «Український інтерес»
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
